Вітання від сім’ї Анатолія і Тамари Харченко

Вітання від сім’ї Анатолія і Тамари Харченко

Від початку широкомасштабної війни ми сім’єю нікуд...

Конференція у Варшаві - 2023

Конференція у Варшаві - 2023

Щиро дякую Господу і організаторам за дивовижну по...

Зимовий табір в Береговому

Зимовий табір в Береговому

Бог виправдав і всиновив нас, щоб ми були в Його с...

Ми сім’я Рукоміних

Ми сім’я Рукоміних

Ми сім’я Рукоміних. У нас семеро дітей: чотири хло...

У цей нелегкий ЧАС дуже ВАЖЛИВО знати, що ХТОСЬ може прийти тобі НА ДОПОМОГУ

У цей нелегкий ЧАС дуже ВАЖЛИВО знати, що ХТОСЬ може прийти тобі НА ДОПОМОГУ

Ми, сім’я усиновлювачів із міста Запоріжжя, хочемо...

Автопробіги

маршрут №6 команда Бельского региона 09.10.2013

маршрут №6 команда Бельского региона 09.10.2013

Четвертый день - Стурзовка село на 5000 человек

Общение и свидетельство об Иисусе Христе с медицинским персоналом, в местной больнице

Команда с работниками больницы и пастором местной церкви П...

Readmore

маршрут №6 команда Бельского региона 11.10.2013

маршрут №6 команда Бельского региона 11.10.2013

Центр реабилитации под Бельцами

В интернате Бельцы

Раздача подарков в интернате

Новые друзья из интерната. Бельцы.

На богослужении церкви Эмануил. Бельцы.

Readmore

Велопробіги

10 августа ФИНАЛ на СВИТЯЗИ !!!

10 августа ФИНАЛ на СВИТЯЗИ !!!

Сегодня день финала. Пару сот километров позади, а также много рассказанных историй и спетых песен.

Мы много пережили за это время, имея много положительных воспоминаний и впечатлений. Удивительно, ч...

Readmore

Луцк 7 августа 2013

Луцк 7 августа 2013

Ехали мы достаточно долго, но с остановками. Имели небольшую «остановку на сало». Все участники могли продегустировать сало с черным хлебом подаренное людьми в одном из сел.

А также в ход пошли арбуз...

Readmore

Серце для сиріт

Всесильний Господь врятував нас і вивів за руку

Мене звати Вікторія. Я з міста Мар’їнка Донецької області. У мене дві прекрасні дитини: донечка Анюта і синочок Роман. Я усиновила їх 3 роки тому, хоча дуже довго йшла до цього рішення.

Коли мені було 16 років, мене прооперували, після чого була променева терапія. Тоді я ще не знала, що не зможу народжувати.

Минули роки і я вийшла заміж. Потім – 1 рік подружнього життя та постійних відвідувань лікарні. Через 2 роки ми розлучилися, а мови, щоб взяти на виховання дитину тоді ще не було.

Через 4 роки я знову вийшла заміж і знову була лікарня. Іноді у черговий раз мені говорили, що нема надії і я все більше думала про те, щоб виховувати сиріт. Але було багато «АЛЕ»…

По-перше, ми не мали свого житла, по-друге, не було постійної роботи, а пізніше виявилося, що чоловік не підтримує мене у цьому питанні.

У 2012 році батьки купили мені будинок. Мрія про дитину наближалася, але у 2014 році почалася війна і ми були змушені виїхати на 2 роки. У 2016 році, коли ми повернулися додому, у першу чергу, я працевлаштувалась, щоб почати збирати документи. Від мого чоловіка так і не було підтримки, а коли була, то несправжня. Настав день, коли ми зробили перший «крок» – подали документи, щоб розпочати процес усиновлення. Протягом року нам так нікого не запропонували, а чоловік з полегшенням сказав, що не готовий виховувати чужих дітей. Тому наші відносини погіршилися і я прийняла складне рішення – далі йти до своєї мрії.

У 2019 році я самостійно подала документи на усиновлення. Тоді моє життя було з Богом: я дуже багато молилася і просила у Господа не просто дитину, а мати можливість бути МАМОЮ.

Я завжди думала: як це буде – як я зрозумію, що саме ця дитина моя. Але Бог все бачить та допомагає. У квітні я була на навчанні для кандидатів в усиновлювачі, а у червні мій синочок був вдома та донечка – через пів року.

У 2021 році я випадково (думаю, що не зовсім випадково) потрапила до віруючих людей на Західній Україні. Там я мала можливість більше дізнатися про Бога та про віру в Нього. Мабуть, саме тоді я вирішила для себе, що хочу жити з Господом.

Мій перший крок – покаяння у літньому таборі для прийомних сімей, організованому командою служіння «Серце для сиріт». Слава Богу, у моєму місті також була церква і ми з дітками ходили туди.

Ось, здається, було все: свій будинок, дітки, робота, город – живи та радій душа з Господом. Але почалася повномасштабна війна в Україні. У нашому місті було і не так спокійно протягом всіх 8 років. Але той страх і жах, який ми пережили, не можна переказати словами. Наш будинок зруйновано. 17 днів я з дітками жили у підвалі та не мали можливості виїхати з міста. Ми навіть не завжди могли просто вийти на вулицю, а дітки не розуміли, яка була пора доби – день чи ніч. У нас було 7 хв, щоб виїхати, поки перезаряджали зброю. Але всесильний Господь врятував нас і вивів за руку.

На сьогоднішній день ми живемо у Рівненській області і починаємо життя з початку. Так як наш будинок повністю зруйновано, то ми змогли взяти з собою лише документи. Проте у нас немає відчаю – Господь не залишає нас. Нам дуже допомогає церква «Слово життя» (м. Костопіль).

Також окрема вдячність місії «Світло на Сході» та команді Міжнародного служіння «Серце для сиріт» в Україні, які надали фінансову допомогу на ремонт квартири та придбання необхідного для життя.

Кожного дня ми молимося про кожну людину, яку посилає Господь у наше життя. І зараз розумію, що без Бога, без віри – життя не має змісту. Ми дуже вдячні за сім’ю в Господі. Я вдячна Богу за дітей, яких Він дав мені.


Журнал "Сирітка"

Конгресс "Сердце для сирот". Киев 2016

Хор "Рожденные сердцем"